Бошки Шишки план Верхний Уфалей

Ой, мои дорогие курильщики травки! Хочу вам рассказать про одну невероятную историю из моей жизни, когда я купил шишки марихуаны и стал работать продавцом в магазине. Приготовьтесь, потому что это будет настоящее приключение, сугубо для тех, кто понимает.

Закладки - вот то, о чем мне тогда мерещились во сне. Это было в те дни, когда я еще был непутевым и неотесанным наркоманом комиком. Но слава богу, что у меня были свои связи, и я даже больше скажу, я был своим человеком в этой смутной сфере запретных наслаждений. Я знал, что славная чёрная реальность меня доказывает, что нужно иметь железные весы души, чтобы выдержать всю эту хрень, в которой оказался.

В один день решил я, что пора пополнить свою коллекцию наркотических изысков, и вот тут-то началось самое интересное. Отправился я в пятый кабак на третьей улице, где собиралась вся тусовка. И вот, как с плеча сорвало! Я увидел своего знакомого, который предложил мне побывать на его хардкорной дискотеке. Ладно, думаю, хоть какое-то разнообразие в моей скучной жизни наркомана-комика будет. И вот я, надрываясь и с пакетиком ешки в кармане, попадаю в клуб "Помои", и оказываюсь в гуще событий.

Знаете, когда ты находишься в кругу таких же немного психованых личностей, ты чувствуешь себя как дома. Все эти пляски, головокружения и психоделические картины на стенах – это то, что дает тебе возможность окунуться в мир, полный расслабления и безумия одновременно. Именно там я впервые услышал про закладки. Я молча пришептался к одному парню, который выглядел как гуру наркотических наслаждений, и спросил, где можно купить нормальные шишки марихуаны.

"Братан, ты не в теме?" – он усмехнулся. – "Мы тут продаец то, что ты ищешь! Но для начала, покажи, что ты не школота, у тебя есть весы?". А у меня, конечно, были, я же не вчера впервые родился.

"У меня всегда в наличии, – ответил я с улыбкой. – Живу же я в этом завале расслабленности уже давно, знаешь!"

Так вот, я показал свои навыки и мастерство, и они решили доверить мне эту роль в своем магазине. В работе продавцом я нашел свое призвание. Я стал настоящим профи в этой сфере. Все товары были выставлены на прилавке по полочкам: таблетки, ешка, шишки марихуаны. У нас было все, что нужно и даже больше! Я рассказывал им про каждую шишку, у которой был свой гимн: "Бэкразя, это наш главный герой, он привносит в твою жизнь прекрасные моменты психоделии и творчества!". И наша рекламная кампания была просто на высоте.

Вот так, друзья, одна моя жизненная история. Где-то на просторах этого безумного мира окончились мои приключения в роли продавца наркотиков. Но надо сказать, что эти годы были самыми эпичными и незабываемыми. Ведь тогда я научился расслабляться и принимать мир таким, какой он есть. Все эти бонги и шашки стали для меня символом свободы и креатива.

И помните, друзья, в жизни нужно искать свою стезю радости и наслаждений. Будьте собой, и никогда не позволяйте себе ощущать скучными! Хэвэ, зажгите свою жизнь на всю катушку, пока есть возможность. И пусть каждый ваш день будет наполнен яркими красками и приятными запахами!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...